З Днем української писемності та мови !

     Щорічно 9 листопада (день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця) у нашій країнні відзначається День української писемності та мови .

      Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу. (О.Олесь).

Одна вона у нас така -

Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча

Хоч без лаврового вінка.

(Т.Шевченко).

      Людина, яка втратила свою мову - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмінніша рефлексія і користується вона, за визначенням І.Франка, "верхньою" свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції загальмована, притуплена. (П.Мовчан).

Сценарій виховного заходу      

( до Дня української писемності і мови)

(На сцену виходять ведучі на фоні укр музики)

Ведуча 1: 

Мій друже юний!

Звертаюсь сьогодні до тебе

Мовою землі твоєї,

Мовою матері твоєї,

Народу твого мовою!    

Ведуча 2:          В дар дісталась нам чудова,                                                         Рідна українська мова.                                                                Материнська, колискова,                                                            Солов’їна, пречудова,                                                

                             Дзвінка, ніжна і  прекрасна,                                                         Ніби сонце в небі ясна,                                                             Ласкаво просимо на свято,                                                      Вкраїнську мову величати!

Ведуча 1.  Доброго дня, шановні друзі!  Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.Ми раді вітати вас на святі, присвяченому Дню української писемності й мови.

Ведуча 2.Сьогоднішнє свято одне з наймолодших державних свят, яке було встановлено 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою. В указі було зазначено: ,,Установити в Україні День української писемності і мови,  який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.

Ведуча 1. Мова – це одне з багатьох чудес світу. Вона є тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. Наша мова втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу людської душі.

Читець 1

Почалася з маминого слова,

З буйних трав і синього Дніпра,

Рідна мово, зіронько ранкова!

Кущ калини з рідного двора!

Читець 1

Дівчино з привітної господи!

Із пшениці сплетена коса.

Рідна мово, серце мого роду!

Ти мій біль, моя любов, сльоза.

Читець 2

Ніжна,  мила, світанкова,

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, владна,

Мудра, сонячна, принадна,

Солов’їна, барвінкова

Українська мова!

Ведуча 2.   Мова — це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.  У світі існує понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не існує веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвистого вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська мова — державна мова України. 

Читець 1                       Шануймо й бережімо мову

За влучність і дотепність мудрих слів,

За правду і за щирості основу,

За милозвучний, ніжнотонний спів.

 Не лиш за те, що ніжнокольорова,   

Ласкава, ніби материнський спів,

А ще й тому, що наша рідна мова –

Це спадщина від предків і батьків.

Читець 2                       А ще й тому, що люба Україна –

Для нас омріяний прекрасний рай.

І просто через те, що Батьківщина –

Це наш єдиний в світі рідний край.

 Запам’ятай же кожний: знов й знову

Щоденно, як молитву повторяй:

«Клянусь любити вірно рідну мову

І наш єдиний в світі рідний край».

Ведуча 1.    Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьогодні українська мова.

Ведуча 2.   І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом нам даній землі, в час, коли постала, як благословення Боже, вимріяна Шевченком незалежна Україна, в час, коли ми маємо здійснювати мрію Кобзаря — об’єднатися в одну велику сім’ю, ім’я якій — українська нація, все ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного коріння. Нерідко ще зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла Глазового  „Кухлик”.

Читець                         

Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: - Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: - Што? Чєво?
Я не панімаю.
- Кухлик, люба, покажіть,
Той, що збоку смужка.
- Да какой же кухлік здєсь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
- В Україні живете
Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була
Гостра та бідова.
- У мєня єсть свій язик,
Ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо така сама біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика
– І не знає мови!

Ведуча 1.   Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову.

Читець        

Мово рідна! Мово невмируща!

Нездоланна в просторі віків!

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

Як дарунок вічний прабатьків.

Знаю: вороги не раз топтали

Нашу мову упродовж віків,

«Рідні» доморощені вандали

Поклонялись мові чужаків.

...Той, хто рідну мову забуває,

Всіх продасть: і матір, і дітей.

Той Вітчизни рідної не має

І повагу втратить у людей.

Ведуча 2.  Мова – то найперша ознака нації. Є мова – є і держава, є народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги – «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «люд без мови – то глина безлика, без’язика отара овець». А отарою так легко управляти!

Ведуча 1.  Багато десятиліть наша мова знищувалася і плюндрувалася, та незважаючи нащо, вона жива й донині.

За підрахунками науковців, за всю історію української мови було прийнято понад 200 законодавчих актів, які різною мірою обмежували права української мови. Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави.

Ведуча 2. Давайте пригадаємо найсумніші дати в історії нашої мови.

(Звучить мелодія «Адажіо»Т.Альбіоні, на сцені з’являються 10 україночок і зачитують по одній із дат з історії української мови.) (Презентаційний супровід: перелік заборон)

1-а україночка.  1720р.  – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

2-а україночка. 1769р. – видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

3-а  україночка. 1862р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

4-а україночка.  1863р.- указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

5-а україночка. 1876р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування українською мовою оригінальних творів і перекладів.

6-а україночка. 1884р. – заборона українських театральних вистав.

7-а україночка. 1908р. – уся культурна і освітня діяльність вУкраїні визнана царським урядом Росії шкідливою і небезпечною.

8-а україночка. 1914р. – російський цар Микола ІІ забороняє українську пресу – газети і журнали.

9-а україночка. 1938р. – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, утискаючи українську.

10-а україночка. 1989р. – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на задній план.

Ведуча 1. Але рідна мова наша вистояла! Тепер вона – державна мова України. Її державний і офіційний статус закріплений десятою статтею Конституції України.

Читець         (На фоні звуків трембіти)

Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось вона тепер співа, бринить.

Бринить, співає українська мова,

Чарує, тішить і п’янить.

 Читець                  Трембітна мова, музико, калино!

Звучи в розмові,  повсякчас звучи.

                                                 Говориш ти – говорить Україна.

                                                 О рідне слово, більше не мовчи!

(Звучить пісня ____________________________________ )

Ведуча 1.   Приємно слухати ніжну, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, на жаль, не завжди буває так. Звернімо ува­гу на нашу повсякденну мову. Чому вона така бідна, засмічена?  Особливо це стосується сучасної молоді. Дехто з наших ровесників не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини.

Ведуча 2.   Не вірите? Ми спробуємо вас переконати. Послухайте діалог двох одногрупників, які зустрілися після вихідних днів…

(Розігрується драматизований діалог)

-                     Хелоу, кент!  Як ти тіпа на діскарі вчора оттягнувся?

-                     Привіт, Олеже. Ми вчора відвідали вечір, присвячений Дню української писемності і мови.

-                     Так що – і дискаря не було?

-                     Ні, ми лише подивилися чудове   літературно-мистецьке свято.

-                     Во, блін, галімо було. Харашо, шо я не пішов. Ми з кентами у мене на хаузі  отривались. Родаків дома не було. Кльово!

-                     Що ж ви робили, Олеже? Як провели свій вільний час?

-                     Повний отпад! Бабки зібрали, прикинь,  такий балдьож – хавать є шо, музон ніштяк. Такі приколи були… Слухай, братан…

-                      Вибач, Олеже, не розумію я тебе. Ти  якою мовою говориш?

-                     Ну ти Андерсен! Якою мовою – українською в  натуре!

-                     Вибач, я знаю іншу мову. Таких слів немає у словниках. Перепрошую, я поспішаю. Зустрінемось потім. Бувай. (Іде).

-                      Ну, братан, давай ше побазарим. Ех ти, а ще друг називається… І чого ото він випендрюється?

Ведуча 1. Дорогі друзі, наш обов’язок- плекати мову, не засмічувати русизмами, кальками, словесними покручами.

Читець  

Вона – любов, вона – печаль і втіха,

Жива вода на виразки душі.

Поки живе – обереже від лиха

Понад стежками тихі спориші.

 Читець

І я готова крізь чисті брами

Пройти і душу випалить дотла,

Лише б народна пісня не вмирала,

Щоб в молодих серцях вона жила.

Ведуча 1.  Рідна українська мово! Усім світом ти визнана за одну з наймилозвучніших. Ти живеш у прекрасних піснях свого народу, що вічнозеленою гілкою тягнеться з сивої давнини в прийдешність.

(Пісня ______________________________)

Читець 1:  Говоріть, як колись вас навчала матуся, 
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Читець 2: Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша. 

Читець 3: Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі, 
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва, 
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші – 
Мелодійні, дзвінкі, українські слова. 

Читець 4:  Говоріть про любов і про віру у щастя, 
Уникайте мовчання, нудьги і ниття, 
Говоріть, хай в розмові слова веселяться, 
Говоріть і продовжуйте мові життя.            

Ведуча 1.  Прислухаймось і ми з вами, шановні, до мудрої материнської поради.

(Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках)

Мама:

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Забувають діти мову матерів.

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Доню моя, доню, кароока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути –м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови.

(продовжує звучати мелодія «Рідна мати моя…»)

Донька:

Рідна моя мово – материнське слово!

Буду пам’ятати я завжди про те,

Як навчила мати слово шанувати,

І не оскверняти, бо воно святе.

Рідна моя мова – пісня  колискова!

Про усе казкове на своїй землі

Ніжнопелюсткова мова світанкова,

На якій співають птахи і джмелі.

Рідна моя мово -  слово веселкове!

Ти зі мною будеш в щасті і в біді.

Рідна моя мово, маминому слову

Я вклонюсь, як хлібу і святій воді.

Ведуча 2.   Ми свято віримо в те, що не зміліє ріка нашої мови ніколи, слово рідне заграє новими гранями краси і довершеності!

(Всі учасники шикуються зі свічками)

Молитва за мову

– Боже милосердний, що на небі,

Українську мову збережи.

– Всім, хто має в серці віру в Тебе,

Об’єднатись в слові поможи.

– Уклади в уста мого народу

Незнищенні істини прості,

– Щоб ніколи рабству на догоду

Не збивався з істини путі.

– Дай нам милосердя і терпіння,

– До байдужості не доведи!

– Від змертвіння і від запустіння

Отче, збережи і захисти!

(Звучить пісня   -----------------------------------------  )

Ведуча 2.   Дорогі шанувальники рідного слова, зичимо вам щастя, натхнення, добра і миру!

Ведуча 1.  Літературно-мистецьке свято до Дня української писемності та мови завершено.